Хотин - центр Хотинського району Чернівецької області, невеличке місто з величезною історією... Здавна притягували сюди поселенців родючі землі, безліч риби у річці та блакитна магістраль Дністра, що слугував важливим транспортним і торговельним шляхом. Хотіли тут люди жити. Звідси і назва міста - Хотин. За іншими переказами, назву міста виводять від імені дакійського вождя Котизона, котрому приписують заснування Хотина. По водній гладі судноплавного Дністра плили з Карпат і Наддністрящини до Чорного моря вантажі продовольства та різних товарів, якими торгували у Тирі (Аккерман, Білгород-Дністровський) та інших північнопричорноморських містах-колоніях древніх греків. Найстаровинніші зі знайдених на Хотинщині монет, що є свідченням торговельного розвитку краю, датуються часом правління македонського царя Філіпа II (359-335 рр. до н.е.), батька Олександра Македонського.
Племена даків, пращури сучасних румунів, жили на правобережжі Дністра аж до гирла Дунаю, воюючи за свободу з військами Римської імперії. У 1 ст. н. е. легіонам римського імператора Траяна вдалось розгромити армію непокірного дакійського царя Децебала, після чого кордони Римської імперії сягнули аж до Дністра. Під владою Риму племена даків частково асимілювалися із загарбниками, перейнявши здобутки їх культури - латину, традиції будівництва, одягу та зброї.
Після зруйнування Риму племенами варварів 476 р. на Хотинщину приходять з лівого берега Дністра праслов'янські племена антів. З часом слов'яни осіли вздовж обох берегів Дністра, збудувавши міста та укріплення. За даними дослідників, Хотин виник на місці словянських поселень племен тиверців (\/І-\/ІІІ ст.). У писемних джерелах вперше місто згадується 1002 р. Тоді воно входило до складу Київської Русі, після розпаду якої з кінця XII - початку XIII ст. перейшло під владу Галицько-Волинської держави та до 40-50 рр. XIII ст. перетворилося на укріплений град.
На місці дерев'яної фортеці, дитинця, за наказом князя Данила Галицького було зведено кам'яну фортецю. Вона мала контролювати переправу та захищати місцевий люд від набігів татар, що з півдня підіймалися по Дністрі. Однак з підкоренням Галицько-Волинської держави ордою татаро-монголів під проводом хана Бурундая Хотинська фортецю в числі інших фортець русинів було знищено, щоб татарська кіннота могла безперешкодно збирати данину, грабувати та брати слов'ян у полон. Полонених доправляли на ринки рабів Кафи (Феодосія), Аккерману (Білгород-Дністровський) для продажу генуезцям. Саме вони в другій пол. XIII ст. перебудували фортецю Хотина, де мали торгові склади. В середині XIV ст. війська Великого Князівства Литовського вигнали татар зі слов'янських земель Поділля й Наддністрянщини. Наприкінці XIV ст. край увійшов до складу Молдавського князівства, а вже на початку XV ст. Хотинська фортеця стає резиденцією господарів - правителів Молдавії.
За правління молдавського воєводи Стефана III Великого у 1457-1504 рр. Хотинська фортеця була значно розбудована: висота стін сягнула 40 м (була 7 м), товщина -5 м. Для правителя, його намісника, або ж для коменданта гарнізону, у фортеці зводять палац із високим рівнем естетики, комфорту та гігі- єни. Стіни палацу викладено з червоної цегли та білого тесаного каменю декоративним муруванням у шаховому порядку.
Вікна та двері палацу прикрашають філігранно тесані білокам'яні портали готичного стилю. Такі ж портали прикрашають віконниці та двері старовинної християнської церкви, яка стоїть поруч із палацом.
З півночі фортецю захищає найпотужніша та найстаровинніша з усіх фортечних башт Хотина - Північна або башта Останнього Захисту. Лише ця башта має вихід на стіни, слугуючи останнім оплотом захисників у випадку прориву стін фортеці. Зі сходу фортечні мури, що височіють над Дністром, захищає Східна башта, котру в народі називають баштою Смертників: з її високих стін за наказам коменданта фортеці живими скинули учасників селянського повстання під проводом Андрія Борулі. Самому ватажкові опришків перед комендантським палацом фортеці відрубали голову.
Із заходу фортецю захищає Комендантська башта, а західну оборонну стіну фортеці завершує Ковальська башта. З південного боку, захищаючи проїзд через браму всередину фортечного подвір'я, стоїть Надбрамна башта. Південно-західну частину замкових стін разом з баштою було зруйновано під час одного зі штурмів фортеці ворожими військами. Зовнішній двір фореці - Двір воїнів, де перебували солдати гарнізону і челядь. За палацом розташоване внутрішнє подвір'я фортеці. Тут могли знаходитися лише командуючий гарнізоном, вищі офіцерські чини та знать.
Зважаючи на важливість Хотина передусім у військово-стратегічному плані, Польща та Туреччина з кінця XV - початку XVI ст. все активніше намагаються захопити його. Вперше регулярну облогу Хотинська фортеця та її захисники витримали 1476 р., коли під стіни Хотина підступили війська турецького султана Мухамеда II. Тривала облога фортеці не увінчалась успіхом, і турецькі війська змушені були відступити, але своїх намірів османські правителі не полишали ще довгі століття. Під тиском Туреччини поступово усе Молдавське князівство переходить під протекцію османського султана. 1538 р. фортецю Хотина здобула штурмом польська армія.
У 1539-1540 рр. поляки відбудували пошкоджену фортецю, востаннє за її середньовічну історію розширивши подвір'я на південь. Єдине, чого польські фортифікатори так повністю й не відновили, це викладений давніми зодчими червоною цеглою на зовнішній стороні стін фортеці візерунок. Елементи цього орнаменту були, мабуть, оберегом для захисту фортечних стін, однак неприступності давні візерун- ки Хотинським фортечним мурам не додали.
1563 р. сміливим і несподіваним штурмом козацькі загони князя Дмитра Вишневецького взяли Хотинську фортецю, розпочавши переговори з молдавськими боярами про спільний виступ проти турків. Підкуплені турками бояри зрадили Дмитра Вишневецького, і, коли козаки відчинили «союзникам» браму фортеці, туди увірвалися перевдягнені турецькі яничари. Усіх козаків вбили, а князя Дмитра Вишневецького, званого у народі Байдою, доправили у Стамбул, де його стратили лютою смертю - зачепили ребром на гак, на якому він, умираючи, висів три доби.
1615 р. Хотин знову зайняли польські війська, вже у жовтні 1620 р. в битві під селом Цецора (сьогодні територія Румуніі) армія Речі Посполитої отримала поразку від турецького війська. У цій битві було знищено 80% польсько-литовського війська, частину якого складали реєстрові січові козаки. Загинули на полі бою польний гетьман Станіслав Жолкевський і полковник козацького війська Михайло Хмельницький. Син Михайла - майбутній гетьман січового козацтва Богдан Хмельницький - потрапив у турецький полон.
Наступного року султан Османської імперії Осман II зібрав для підкорення величезне військо: більш ніж 100 тисяч вояків-яничарів, ще 100 тисяч селян і 50 тисяч татарської кінноти з Криму. Знекровлена важкою поразкою в битві під Цецорою Річ Посполита стягнула під стіни Хотинської фортеці усього 30 тисяч війська, командував якими немолодий литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич. 1 вересня 1621 р., прориваючись через облогу турецьких військ, до армії Речі Посполитої приєднались 40 тисяч козаків під командуванням гетьмана Якова Бородавки. Однак Ходкевич звинуватив Якова Бородавку, що той повільно вів козацьке військо на допомогу, за що Бородавку було ув'язнено й страчено. Козацьким гетьманом став Петро Конашевич-Сагайдачний. Під його орудою козаки разом з польсько-литовським військом впродовж вересня 1621 р. відбили 28 штурмів турецької армії.
Ведучи бій без крихти хліба, після впертих щоденних баталій під покровом ночі козаки змушені були через голод робити вилазки в обоз ворога, на харчах турків продовжуючи звитяжне протистояння. Вперше за кілька століть турецької експансії військо Османської імперії було зупинене й з-під стін Хотинської фортеці повернуте назад у Туреччину. Народи підкорених турками Балкан і ціла Європа прославляли звитяжний подвиг захисників Хотина, передусім героїчних козаків і їх гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Уславлений же гетьман, поранений у битві в руку, всього через 9 місяців після перемоги помер.
У часи визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького козаки ще двічі - 1650 та 1653 рр. - приходили до Хотина, однак уже не захищати, а штурмувати фортецю. Взяття Хотина було для Богдана Хмельницького аргументом у переговорах з молдавським господарем Василем Лупулом про шлюб старшого сина Богдана Тиміша та доньки молдавського правителя - княжни Розанди Лупул.
1673 р., розгромивши турецький гарнізон, Хотинську фортецю штурмом взяла польська армія під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського. Саме за цю перемогу він був коронований на польський престол під ім'ям Ян III Собеський. 1699 р. в Хотин, за мирним договором, повертається турецька армія. На той час старовинна фортеця Хотина вже не була надійним захистом гарнізону, що стояв під її стінами. З навколишніх високих пагорбів ворожі війська могли обстрілювати Хотинську фортецю з далекобійної артилерії, розвиток якої звів нанівець переваги кам'яних стін і башт фортець середньовіччя.
Під керівництвом французьких військових інженерів-фортифікаторів впродовж 1711-1718 рр. навколо ста рої фортеці Хотина було зведено нову бастіонну кам'яно-земляну фортецю. Величезний простір Нової фортеці вміщував від 20 до 40 тисяч війська, на бастіонах і валах стояли до 250 гармат, через що Хотин на початку XVIII ст. знову став загрозою турецького вторгнення в Європу. У новій фортеці турки звели мечеть із мінаретом 42-метрової висоти.
У XVIII - на початку XIX ст. чотири рази російські війська брали штурмом бастіони Хотина - 1739, 1769, 1787 та 1806 рр. Тричі, за умовами мирних договорів, під тиском західноєвропейських країн, що не бажали посилення Російської імперії, Хотин повертався у турецьке підпорядкування. І лише 1806 р. турецький гарнізон з Хотина було остаточно вибито, а у фортеці розмістились російські війська. Навпроти закинутої турецької мечеті для православних воїнів у 1834-1835 рр. було зведено церкву, освячену в ім'я Св. князя Олександра Невського. Діє вона і сьогодні.
1856 р. у зв'язку з відсуненням на захід і південь від Хотина лінії кордону, війська звідси було виведено на нові рубежі, а фортецю передано місцевій громаді для господарських потреб. 1918 р. Північну Буковину, а разом з нею і Хотинщину, захопила королівська Румунія. Повстання місцевих селян проти румунської окупації, що спалахнуло в Хотині 1919 р., було жорстоко придушене румунськими військами: в самому Хотині розстріляно 500 учасників повстання, в навколишніх селах - понад 5 тисяч чоловік. Близько 50 тисяч селян змушені були втікати з рештками повстанських загонів за Дністер, на територію України.
Наприкінці червня 1940 р. усю північну Буковину разом з Хотинщиною було зайнято радянськими військами та приєднано до Української Радянської Республіки як Чернівецьку область. Вже 6 липня 1941 р. в Хотин увійшли німецькі та румунські війська. В окупації близько року діяла організована хотинчанами підпільна антифашистська організація, однак була розкрита, а всі її члени страчені на території старої фортеці Хотина. З квітня 1944 р. радянські війська переправились через Дністер і, наступаючи на захід, вибили німецько-румунські частини з Хотина.
З проголошенням Україною незалежності Хотинську фортецю взято під охорону держави. На поруйнованих укріпленнях проведено масштабні реставраційні роботи. 2000 р. наказом уряду було створено історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», що входить до переліку семи чудес України.
Ukraine and Crimea private tour guide
Sergey Tsarapora
