Yalta - Sevastopol Private Tour Guides

       with historian Sergey Tsarapora


    Private Guides in Crimea
    Tours, Shore Excursions, Transfers, Travels
   e-mail: sergey.tsarapora@gmail.com
                 sergo22yalta@gmail.com                

site menu
catalog category
CATEGORIES$
site friends

 
Home » About Crimea » Ukraine History » Ukraine Middle Ages

Кам'янець-Подільський: місто і фортеця. Kamyanets-Podilskyi: Town and Fortress [Ukrainian language]
Кам'янець-Подільський: місто і фортеця

«Квітка на камені». Саме таким теплим ім'ям охрестили старовинне місто, окрасу та гордість Подільського краю - Кам'янець- Подільський. 

Старе місто красується на півострові, оточеному стінами скелі, де у глибокому каньйоні протікає р. Смотрич. Унікальність його полягає у гармонійному поєднанні ландшафту та містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи неперевершені природні властивості, так би мовити природний захист місцевості, створили захист додатковий, рукотворний - фортифікаційну систему, аналогів якої у Європі просто не існує. Каньйон завширшки 100-300 м зі стрімкими стінами заввишки понад ЗО м при наближенні ворогів заповнювався водою через систему шлюзів, що робило місто практично невразливим. Центральний шлях до нього пролягав Замковим мостом, вузьким перешийком, яким природа приєднала місто до навколишньої місцевості. Проте і цим шляхом пройти вдалося небагатьом ворогам: його перекриває основний форпост - Стара фортеця. 

Навколо точної дати виникнення міста досі точаться суперечки. На сьогодні зафіксовано чотири гіпотези щодо заснування Кам'янця-Подільського: литовська (свідчить про виникнення Кам'янця-Подільського у 1360-ті рр.), вірменська (1060- 1062 рр.), дако-римська (ІІ-ІІІ ст.) та давньоруська (II половина XII - початок XIII ст.). Проте переважна більшість істориків виникнення міста пов язують із кінцем XII - початком XIII ст., тоб- то з часом появи Галицько-Волинської держави. 

Про що не доводиться сперечатися, то це про те, що в усі часи не бракувало охочих володіти неприступним подільським містом, і воно за роки свого існування змінило багато господарів. 

В середині XIV ст. Кам'янець належав литовським князям Коріатовичам. Вважається, що саме литовський період був найсприятливішим для розвитку міста. Коріатовичі вели розбудовницьку політику, не перешкоджаючи місцевому багатоетнічному населенню жити за своїми звичаями та традиціями. Населення міста складалося переважно з трьох національних спільнот: руської (української), польської та вірменської, кожна з яких мала власні поселення, хра ми та торговельні осередки. До сьогодні Кам'янець-Подільський зберігає пам'ять про присутність на своїй землі поляків, пам'ятає про вірменів, чия громада була найвпливовішою та найчисельнішою в місті. Цей умовний поділ міста простежується сьогодні за назвами провулків, вулиць, майданів, за наявністю споруд, котрі свого часу зводили ті чи інші громади.

Грамотою від 1374 р. князів Юрія та Олександра Коріатовичів Кам'янцю було надано право на самоуправління - Магдебурзьке право. Місто було наділене просторими землями для господарювання, а міщани на 20 років були звільнені від податків. Останнього з братів Коріатовичів - князя Федора - змусив покинути Подільську землю Великий Литовський князь Вітовт, котрий зі своєю армією 1393 р. штурмом здобув укріплення Кам'янця. До 1434 р. між Литвою та Польщею тривала 40-літня війна за господарювання на Подільських землях, що завершилася перемогою Польщі й утворенням на землях Поділля польського Подільського воєводства, столицею якого стає тепер уже королівський Кам'янець і перетворюється на основний стратегічний об'єкт Польської держави. 

За тривалу середньовічну історію місто-фортецю ворог зумів захопити штурмом усього тричі. Литовський князь Вітовт взяв його 1393 р. (кажуть, що це йому вдалося зробити виключно завдяки хитрощам і зраді фортечного гарнізону, котрий було підкуплено). 1430 р. захопили місто троє братів-поляків Бучацьких, а більш ніж за два століття, у 1672 р., 2 тисячі захисників міста-фортеці, утримуючи його оборону впродовж двох тижнів, не встояли перед 150-тисячним турецьким військом на чолі з султаном Мехмедом IV. Штурмуючи Кам'янець, турки надзвичайно пошкодили твердиню, але за час своєї окупації (до 1699 р.) відновили зруйновані укріплення. Розміщувався турецький гарнізон у фортеці, тому її та міст і сьогодні дехто називає «турецькими».

Перелік тих, кому мури міста-фортеці видалися не по зубах, набагато більший. Існує розповідь про те, як турецький султан Осман II, підступивши 1621 р. до Кам'янця, запитав: «Хто так міцно укріпив це місто?». «Сам Бог», - пролунало у відповідь. «То, видно, тільки Бог і зможе її подолати», - промовив Осман і наказав своєму війську відступати від неприступних стін. 

Не вдалося здобути Кам'янець і молдавському господареві Богдану (початок XVI ст), турецькому паші Мехмеду Абазі (1633 р.). Не під силу міцні стіни цитаделі були й українським ватажкам Максиму Кривоносові (1648 р.), Іванові Богуну (1651 р.), Тимішеві Хмельницькому (1652 р.) та Богданові Хмельницькому (1653, 1655 рр.). 

Після другого поділу Речі Посполитої (1793 р.) польський гарнізон без бою здає фортецю - Кам'янець стає частиною Російської імперії та втрачає своє військово-стратегічне значення, а після її розпаду 1917 р. відходить до складу УНР (Української Народної Республіки). Однією з найяскравіших сторінок у хроніці міста є період, коли під час національно-визвольних змагань Кам'янець-Подільський майже півроку, з липня до листопада 1919 р., був тимчасовою столицею Української Народної Республіки під проводом головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Цю ж роль (з перервами на польське та більшовицьке панування) він виконував аж до 16 листопада 1920 р., коли більшовики остаточно заволоділи містом. Таким чином місто стало останньою столицею УНР. У 1937-1941 рр. Кам'янець-Подільський був центром однойменної області. Щоправда, область називалася Кам'янець-Подільською до 1954 р., хоч її центром з квітня 1941 р. був Проскурів, аж доки до 300- річчя «возз'єднання» і область, і її центр не назвали на честь Богдана Хмельницького. 

Хоч музеєм просто неба є все Старе місто, візитівкою Кам'янця-Подільського є власне Стара фортеця. Час зведення фортеці, як і час виникнення міста, губиться в глибині століть. Археолологічні та архітектурні дослідження свідчать, що фортеця з'явилася наприкінці XII - початку XIII ст., хоча вперше згадується про неї в грамоті литовського князя Юрія Коріатовича лише 1374 р.

Спочатку вона була типовою староруською дерев'яною оборонною спорудою. За часів князювання тут братів Коріатовичів стіни башти фортеці кам'яними були ще лише частково. Тільки в середині XVI ст. вона набула вигляду, близького до сучасного. Тоді її реконструював військовий інженер та архітектор Іов Претвич: було потовщено та підвищено мури, а також зведено нові вежі й будівлі. Фортеця набула форми багатокутника, обнесеного високими стінами з баштами на кожному куті. 

До кінця XVIII ст. фортецю використовували як оборонну споруду. Згодом вона перетворилася на в'язницю, найвідомішим в'язнем якої тричі ставав ватажок селянського повстання на Поділлі Устим Кармалюк. Наприкінці XIX - початку XX ст. цитадель стає музеєм.

Важливу роль в обороні півострова відігравали Руська та Польська брами, котрі слугували додатковими входами до міста та представляли середньовічну систему захисних гідротехнічних оборонних споруд. У випадку нападу ворогів перекривалися спочатку шлюзи першої, тоді другої брами, і каньйон повністю затоплювався водою, що позбавляло нападників можливості штурму міста з нижніх доріг. Це єдина в Західній Європі пам'ятка такого типу. 

1621 р. під керівництвом королівського інженера Теофіла Шомберга із західного боку Старої фортеці було збудовано Новий замок, пристосований до оборони в умовах артилерійської боротьби.

Північними воротами міста була Вітряна брама, до якої примикає Кушнірська вежа. На фасаді брами збереглася кам'яна плита з іменами польських королів, в часи правління яких проводилися реконструкції цієї будівлі, - Стефана Баторія та Станіслава Августа. 

Існувала, окрім основних укріплень, ще й система споруд із башт та оборонних мурів, котрі зводилися задля захисту окремих відрізків території міста й тримали під вогнем протилежний бік каньйону.

Як серед оборонних споруд Кам'янця-Подільського найпочесніше місце посідає Стара фортеця, так у центрі Старого міста справедливо домінує будівля, в якій упродовж декількох століть вирішувалися найважливіші питання цивільного життя міста, - ратуша або Будинок польського магістрату. До 1793 р. в цьому приміщенні розміщувався польський керівний орган, за винятком того часу, коли містом володіли турки- 1672-1699 рр. 

Кам'янецька ратуша є найстарішою зі всіх, що сьогодні існуть в Україні. Цікаво, що від будівлі відходять підземні ходи. «Один веде до Вірменського ринку, другий - у протилежний бік, до Кафедрального костьолу... Підземні ходи дуже міцні, мають залізні двері...» - пише про них краєзнавець Сергій Шкурко. Ці ходи досі повністю не досліджені, подейкують навіть, що, окрім вказаних, існують ще два підземні ходи від ратуші.

Поділи Польщі В XVII ст. у пивницях ратуші знаходилися камери для тортур інквізиторського суду. За часів Російської імперії в ратуші розташовувалися магістрат і міська управа. У 1870-1917 рр. у Будинку магістрату оселилося міське поліцейське управління, а підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих. Велика Вітчизняна війна не помилувала цієї старовинної будівлі - її приміщення були зруйновані, зовнішні стіни пошкоджені, а дзвони скинуті. Але вигляд будинку було відновлено у 1952-1956 рр. В 50-х рр. приміщення ратуші займали пожежники. 1967 р. будівлю колишнього польського магістрату передають історичному музею-заповіднику, який розташовується в його залах. У 2003-2004 р. ансамбль повністю реконструйовано, а експозиційні площі значно розширено. 

Неподалік від ратуші знаходиться криниця. За нею закріпилася назва Вірменська, хоч логічного пояснення цьому так остаточно і не знайшлося. Легенда це чи правда, ніхто не довідався, але існує розповідь про те, що багатий вірменський купець на початку XVII ст. пожертвував для будівництва в Кам'янці водогону значну суму коштів. Де вони осіли не відомо, однак водогону місто так і не побачило, аж доки польський король Владислав IV Ваза не дав розпорядження його мешканцям викопати криницю. Робота ця була тривалою, до того ж каторжною, оскільки воду довелося добувати, пробиваючи суцільну скелю аж на глибину 55 м. Діаметр криниці - 3 м. І яким же було розчарування, коли, нарешті, вдалося дістатися до води: вона виявилася солоною, гіркуватою, практично не придатною для вживання. 

Ще однією унікальною спорудою Кам'янця-Подільського є римо-католицький Кафедральний костел Св. апостолів Петра і Павла. Зводили його у XV ст. Коли турки завоювали Кам'янець 1672 р., то пристосували костел під мечеть і збудували поруч 40-метровий мінарет. Його не зруйнували й 1756 р. На мінареті було встановлено скульптуру Матері Божої заввишки 4,5 м, виготовлену зі сплаву міді та срібла. У радянські часи костел пристосували під музей, зокрема там був відділ атеїзму. Та, можна сказати, костелу ще дуже поталанило, оскільки в цей самий час у місті чотири храми радянська влада просто висадила в повітря. Тільки 1990 р. храм повернули римо- католицькій громаді й там було відновлено богослужіння. 

Вхід до цієї унікальної пам'ятки проходить повз Тріумфальну арку - мистецький витвір XVIII ст., зведений на честь приїзду польського короля Станіслава Августа Понятовського. Кам'янчани переконані: якщо пройти під аркою, думаючи про найсокровенніше, бажання неодмінно здійсниться. 

Зберігся у Кам'янці-Подільському й один із найцікавіших сакральних комплексів міста - Домініканський монастир з костелом Св. Миколая (кінець XIV - початок XVI ст.). В інтер'єрі виділяється білокам'яний мусульманський амвон із написом арабською мовою, що в перекладі означає «Немає іншого Бога, крім Аллаха». З'явився він під час панування турків, котрі використовували монастир як казарми для яничарів, а костел було перетворено на мечеть. Домініканський монастир надзвичайно постраждав під час Великої Вітчизняної війни. Сьогодні він поступово відновлюється. 

Однією з найдавніших у місті є православна церква, названа на честь Св. Петра й Павла, зведена близько 1580 р. Непомітно причаївшись на тихій вуличці, збереглася вона - одна з трьох старовинних мурованих, здавна православних церков міста. Дві інші в ході боротьби більшовиків з «опіумом для народу» було знищено в 30-х рр. XX ст. 

Неподалік від неї - церква Св. Трійці, перші згадки про яку датуються 1582 р. На початку XVIII ст. з виходом турків з Кам'янця і встановленням польської влади храм був переданий уніатам, а 1722 р. - монахам чину Св. Василія, які заснували при ньому монастир. 1795 р. при розділі Польщі землі Кам'янеччини було включено до складу Росії, а храм переосвячено у православний. 1935 р., знову ж таки в рамках боротьби радянського уряду з релігією, храм зруйнували, та 1995 р. почалася його відбудова. Було проведено розкопки і дослідження фундаментів храму й знайдено підмурки дерев'яної церкви, зведеної, за висновками дослідників, ще у XIII ст. 2010 р. повністю відновлений та оздоблений храм Пресвятої Трійці було освячено. Сьогодні це греко-католицька церква. 

Спустившись з моста до південного боку фортеці, натрапляємо на місце, яке багато хто вважає найкрасивішим куточком міста. Там знаходиться один із найоригінальніших, єдиний дерев'яний храм Кам'янця-Подільського - Воздвиження Чесного Хреста (1799-1801 рр.) 

Сьогодні Кам'янець-Подільський - друге за величиною місто Хмельницької області. Одначе за кількістю пам'яток історії й архітектури (а їх у Кам'янці-Подільському нараховується понад 170) місто може позмагатися тільки з вишуканим Львовом і старим Києвом.

1977 р. Старе місто Кам'янця-Подільського оголошено Державним, а 1998 р. - Національним історико-архітектурним заповідником «Кам'янець», котрий є кандидатом на включення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Ukraine and Crimea private tour guide
Sergey Tsarapora
Category Name: Ukraine Middle Ages | User Add Dates: sergoyalta (14.03.2018) | Author Name: Sergey Tsarapora
Reads: 63 | Rating: 0.0/0 |
login form
search form

Total online: 1
Guests: 1
Users: 0
Copyright Sergey Tsarapora © 2018