Yalta - Sevastopol Private Tour Guides

       with historian Sergey Tsarapora


    Private Guides in Crimea
    Tours, Shore Excursions, Transfers, Travels
   e-mail: sergey.tsarapora@gmail.com
                 sergo22yalta@gmail.com                

site menu
catalog category
CATEGORIES$
site friends
Home » About Crimea » General History of Ukraine » Ukraine Middle Ages

ХОТИНСЬКА ВІЙНА (1620-1621). KHOTYN WAR (1620-1621)
Ukrainian language 

У XVI ст. над Східною Європою продовжувала нависати велика загроза, пов'язана з посиленням наступу султанськоі Туреччини. Вона значно розширила свої кордони та досягла найвищої могутності за правління Сулеймана II (1520-1566). Султан заснував особливий рід війська - яничар з найкращим озброєнням і високою дисципліною. Цьому війську надавалися численні привілеї и установлювалася висока платня. Яничари були особистою гвардією султана. Хоча вони становили невелику частину турецького війська — 20 тисяч чоловік, але були його ударною силою. 
 
Населення підкорених земель турки називали презирливим словом «райя» — стадо. Воно сплачувало важкі податки і виконувало різні повинності. Християни сплачували поземельний податок значно вищий, ніж мусульмани. Найтяжчим був «податок крові»: через кожних 3-5 років турецька влада відбирала у своїх підданих — християн певне число найбільш здорових і міцних хлопців для продажу в рабство або для підготовки для яничарського корпусу. З часом їх обертали в іслам і виховували з них лютих ненависників рідної землі. 
На кінець XVI ст. Османська імперія включала Молдавію, Волощину та Причорномор'я з Кримом, тобто її кордони межували з Україною. Сп'янілі від перемог, османи перетворили свою державу у військовий табір. Турецька верхівка вимагала нових загарбницьких походів. У 1617 р. велике турецьке військо під керівництвом Іскандерпаші розгорнуло наступ на Україну. Проти турецького нападу польський король послав невеликі сили, які не могли відбити ворога. Турецьке військо штурмом оволоділо подільською фортецею Рашків. Під загрозою дальшого вторгнення Польща була змушена підписати вигідний для Туреччини договір. За цим договором польським військам заборонялося з'являтися на території Молдавії, Волощини, Тран- сільванії. Польща зобов язана була ліквідувати Запорізьку Січ, знищити козацтво, зруйнувати замки у Боацлаві, Вінниці, Чигирині, Черкасах та інших містах. А також сплачувати Туреччині щороку велику данину. 
Проте це перемир'я було короткочасним. Туреччина стала го- туватися до нового нападу на Україну та Польщу. Влітку 1620 р. на території Волощини й Молдавії з'явилися значні турецькі військові сили та кримські орди загальною чисельністю 60-80 тисяч чоловік. У вересні 1620 р. на Цецорських полях біля Ясс турецьке військо завдало нищівної поразки польському війську. Вдершись на Поділля і в Галичину, турецькі загони нищили все на своєму шляху. Десятки тисяч людей було забрано в полон. Султан, великий візир, вся турецька верхівка вважали, що настав слушний час завдати рішучого удару Польщі, захопити Україну, зліквідувати козацтво. 
На початку червня 1621 р. величезна турецька армія вирушила через Балкани до Дунаю. В цей час на Чорному морі й на Дунаї козацькі кораблі "чайки" атакували турецькі військові кораблі. Польський уряд збирав сили для відсічі ворогові. Було ясно, що шляхетського війська для боротьби з турецькими зовсім мало. Вирішили залучити до походу українське козацтво. 
Навесні 1621 р. озброєні козацькі загони збиралися в полки на Київщині, Брацлавщині й Волині. У середині червня 1621 р. козацькі військові сили зібрали близько 40 тисяч козаків в урочищі Суха Діброва. На раді обговорювалося питання про спільну боротьбу козацьких та польських військ проти турків і татар, йшлося про розширення прав козацтва, припинення шляхетського свавілля в Україні, відновлення прав православної церкви. У липні козацьку делегацію на чолі з Петром Сагайдачним прийняв польський король. Обговорили спільні дії польського і козацького війська у боротьбі проти ворога. 
 
У цей час турецьке військо повільно посувалося до України. Воно налічувало близько 250 тисяч чоловік, понад 300 гармат, величезну кількість верблюдів, мулів, слонів, коней, десятки тисяч возів з припасами. Поява цієї величезної армії була великим лихом для України й Молдавії. Татарські й турецькі орди кинулися вусібіч грабувати й пустошити.
У травні польське військо перебазувалося з-під Львова в Скалу і стало табором на березі р. Збруч. Польща зібрала 40-тисячну армію з 38 гарматами. Не вистачало пороху й свинцю. В серпні польська армія на чоті з гетьманом Карлом Ходкевичем зупинилася на березі Дністра в селі Брага навпроти Хотинської фортеці. Польське командування чекало прибуття козаків. Козацькі полки були готові до походу ще в липні. Козацького війська, яке брало участь у Хотинській війні, на-лічувалося 41 тисяча чоловік. Воно мало 23 гармати. 
Осман II намагався перешкодити союзові козаків з Польщею. Він запрошував козаків приєднатися до турків, обіцяючи їм різні пільги. Проте козаки відхилили його пропозицію, розгадавши намір султана розбити їх поодинці. У середині серпня козацьке військо на чолі з гетьманом Яковом Бородавкою прибуло до Дністра і зупинилося на лівому березі поблизу Могилева. Захопивши місто Сороки, козаки стали табором, який укріпили ровами й валами. 
Незабаром сюди підійшла турецько-татарська армія. Козацькі полки почали бойові дії проти ворога. Майже тиждень вони робили напади на турецькі загони, завдаючи їм відчутних утрат. Тим часом польська армія переправилася мостом через Дністер і розташувалася табором біля Хотинської фортеці, в якій вже була невелика польська залога з гарматами й значними запасами боєприпасів. 
Наприкінці серпня до Хотинського табору прибув польський королевич Владислав з 16-тисячним військом, з ним прибув і козацький посланець до короля Петро Сагайдачний. Дорогою до козацького табору він потрапив у турецьку засідку і був поранений у руку отруєною стрілою. У таборі виявилося, що гетьман Бородавка часто посилав козаків у глибокі вилазки проти турків, але робив це нерозважливо. Козацьке військо зазнавало значних втрат. Не виправдало себе й влаштування козацького та польського таборів на значній відстані один від одного: переважаючі сили турків могли поодинці легко їх розбити. Це викликало невдоволення козацької старшини і Я. Бородавка був страчений. Гетьманом козацького війська став Петро Сагайдачний. Для успішного ведення спільних бойових дій разом з польським військом проти турків козаки перенесли свій табір ближче до Хотина. Правим крилом польського табору командував Станіслав Любомирський, лівим — Карл Ходкевич. Попереду в найбільш небезпечному місці стали козаки на чолі з Сайдачшім. 
2 вересня до Хотина підійшла величезна турецька армія й стала табором за 7 кілометрів від міста. Наблизившись до польсько-козацького табору, султан, як пише очевидець Ян Собеський, «поклявся не їсти доки не відправить у пекло на вечерю всіх поляків до останнього і допустив вчинок, небачений і нечуваний в історії воєнних дій, а саме: побачивши наші сили, він не дав перепочинку своїм військам, змореним у поході, а наказав штурмувати поляків і одночасно влаштовувати свій табір». 
3 першого ж дня війни султан спрямував основну ударну силу турецьких військ проти козацьких полків. Вже перші бої засвідчили, що вирішальною силою в даній війні є козацькі полки, які мужньо зустріли переважаючі полчища ворога. Незабаром бій набув запеклого характеру. Засівши в окопах, козаки влучним вогнем частували яничарів, які атакували їх. На кінець дня козацькі полки перейшли в наступ, глибоко врізавшись в лави ворога. Татарська кіннота, що була захована в лісі, раптовим ударом створила велику загрозу оточення козаків. Проте своєчасна допомога Ходкевича виправила становище. Темна вереснева ніч обірвала люту січу. 
Татари, послані проти лівого крила польського війська, також були відбиті. Підсумки першого дня були радісними для польсько- українського війська. 
Розгніваний невдачами, султан вирішив 3 вересня штурмувати польський табір своїми найкращими силами. Він бундючно заявив, що буде обідати тільки в польському таборі. Всю силу удару своїх військ султан спрямував проти козацького табору. Козаки мужньо відбивали всі атаки турків. Зазнавши великих втрат військо султана змушене було відступити. Козаки вийшли з укріплень і почали переслідувати ворога. 
Турки кинули в навальну атаку значні сили з флангу. Однак козаки знову встояли і почали переслідувати відступаючі частини ворога. Невдачею закінчилася спроба турків підпалити польський обоз і, скориставшись замішанням, увірватися до польського табору. Козацька і польська засідка завдала туркам відчутних втрат. 
Успішно діяла і козацька артилерія. У ці дні яскраво виявився талант козацького гетьмана Петра Сагайдачного, який уміло по- єднував активну оборону, відбиваючи навальні атаки турецької армії, з організацією контрнаступу. Часті нічні вилазки козацьких загонів у турецький табір деморалізували армію султана.
Але Осман II був упевнений у непереможності своєї армії і 4 вересня почав генеральний штурм козацького табору. Підтягнувши численну артилерію, турки відкрили по ньому шалений вогонь. Після артилерійського обстрілу турецьке військо пішло на штурм табору. Козацькі полки знову зустріли ворога дружнім вогнем. Понад п'ять годин тривав запеклий бій. Не домігшись успіху, турецько-татарські війська відступили і спрямували свій наступ на польський табір. 
Польські полки вийшли назустріч ворогові, але в перших же сутичках почали кидати зброю і тікати з поля бою. Оточивши польський табір з трьох боків, турецьке військо почало його штурмувати. Здавлося, що польський табір ось-ось буде захоплений турками. Але тут на допомогу підоспіли козаки. Вони вступили в бій і в скрутну хвилину виправили становище. 
Наступ турків і татар був відбитий. Зазнавши великих втрат, турецько-татарські війська почали відступ. Козацькі загони, переслі- дуючи ворога, вдерлися до турецького табору. Це було цілковитою несподіванкою для османського війська. Турецький табір охопила па- ніка. Осман II став свідком безсилля свого війська. Успіхи запорізьких козаків розвіяли міф про непереможність турецького війська. 
6 вересня між воюючими сторонами було встановлено перемир'я для поховання загиблих і надання допомоги пораненим. Тим часом султан переправив деякі свої загони на лівий берег Дністра в тил полякам і цим відрізав їх від Кам'янця, звідки надходили продукти і поповнення. 
Одержавши значне підкріплення (160 тисяч чоловік) султан вирішив знову штурмувати козацький табір з трьох боків. Уранці 7 вересня 150 турецьких гармат почали його обстріл. Після цього на табір кинулася турецька кіннота. Але козаки мужньо відбили цей напад, а опівдні самі перейшли в наступ. Тим часом польські гусари також дали відсіч турецьким загонам. Ця одночасна відсіч наступу турецьких військ з боку козацьких і польських полків зірвала задуми Османа ІІ. Невдалим для турків був і наступний день. 
У ніч на 12 вересня козацькі загони (близько 8 тисяч чол.), тихо знищивши охоронні заслони, проникли в турецький табір. Поява козаків викликала серед турків велику паніку. Успіх операції був таким значним, що турецьке командування в паніці втекло. Сам султан з двома обозами вирвався з табору і втік за 20 км від Хотина. Слідом за султаном тікали його полководці і військо. 
 
15 вересня Осман II почав новий великий наступ на козацький і польський табори. Протягом дня турецько-татарське військо кілька разів піднімалося на штурм козацького і польського таборів і кожного разу відходило назад, зазнаючи великих втрат. Незважаючи на погане забезпечення боєприпасами, продоволь- ством та одягом, попри значні втрати, моральний дух у козацькому таборі був високим. Героїчна боротьба козаків в обороні Батьківщини була прикладом для всіх у польському таборі. 
Після запеклого бою 28 вересня, який закінчився відступом турецьких військ, сторони погодилися розпочати мирні переговори. Головним питанням переговорів було вирішення дальшої долі запорізьких козаків. Турки вимагали припинити козацькі походи в Чорне море, ліквідувати Запорізьку Січ і видати їм козацьких ватажків. Однак польські посли не могли зневажити соратників у виснажливій боротьбі — запорізьких козаків. Вони згодилися тільки з забороною козакам плавати по Дніпру. Польща перестала платити принизливу данину Туреччині. Оголошувалася вільна торгівля й вільний проїзд громадян Польщі й Туреччини. Хотинська фортеця передавалася у володіння молдавського господаря.
 
Найважливішим наслідком Хотинської війни був провал спроб Османської імперії загарбати Україну і знищити Запорізьке козацтво. Ця війна показала, що час військової могутності Туреччини відходить у минуле. Вона засвідчила величезне значення українського козацтва в обороні Європи від турецько-татарської агресії. Перемога під Хотином і видатна роль у ній козацтва піднесла дух українського народу, посилила його прагнення визволитися від соціального та релігійного гноблення.
Арсен Зінченко, "Поділля"
Category Name: Ukraine Middle Ages | User Add Dates: sergoyalta (17.10.2016) | Author Name: Арсен Зінченко
Reads: 108 | Rating: 0.0/0 |
login form
search form

Total online: 1
Guests: 1
Users: 0
Copyright Sergey Tsarapora © 2017